Как я бердянцев на украинский язык тестировал

В государственных учреждениях и организациях Бердянска посетителям, говорящим на украинском языке, служащие отвечают на русском. И это беда.

українська моваpoliteka.net

После того, как в январе умер папа, я прожил в Бердянске два с половиной месяца – впервые так долго после того как уехал поступать в военное училище в 1981 году. Обычно приезжал на неделю-две, не больше. Сейчас езжу каждый месяц на пять-шесть дней, чтобы помогать маме.

Так вот, было много беготни, связанной с наследством и другими вопросами. Собес, пенсионный фонд, БТИ, нотариальная контора, банки и так далее. Справки, выписки, ксерокопии и т.п. Во всех государственных учреждениях я разговаривал по-украински. И нигде никто мне на государственном языке не ответил. Нигде. Никто. Ни разу.

Зато на украинском со мной общалась частный нотариус, при этом со своими помощниками и по телефону она говорила по-русски. Это называется – уважение. И профессионализм.

Я хорошо знаю украинский язык, свободно на нем общаюсь. Не суржик, а классический литературный. Но это не мой родной язык – с детства я разговаривал исключительно на русском. Украинский – в школе, по программе. Как, впрочем, и все бердянцы. Покажите мне хоть одного, кто в школе «мову» не учил – нету таких.

Так почему такое неуважение к украинскому языку? Никто ведь не заставляет общаться на нем в быту или на работе. Но как можно в государственных учреждениях говорящим по-украински посетителям отвечать на русском?

Пример приведу. В 90-е в Севастополе один мой сослуживец, сам из России, украинский выучил самостоятельно, даже приказы потом писал и другие документы составлял. Сказал: «Ну раз надо. Украинскому государству служим».

Итог

Тест на украинский язык Бердянск не прошел. Причем, я ведь не специальный эксперимент ставил, а просто для себя, «щоб мову не забути». Выводы сами получились и они неутешительные.

На рынке – там ответят, да и то не все, а которые из села свой товар привезли. В «Сільпо» на кассе иногда. Зато молодежь радует: спросишь, например, как пройти куда-нибудь – ответят по-украински, легко и свободно.

Тому, браття і сестри, спілкуйтеся інколи українською. Хоча б декілька фраз на день. Бо не буде Україна вільною незалежною державою, якщо ми мову державну не будемо знати і поважати. Чи вам Криму і Донбасу мало?

Мова – це фундамент країни, фундамент національної культури, фундамент нації…

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», - говорить Ліна Костенко. Так. Саме так. Повністю згоден – «відбирає мову». І її відбирали роками, десятиліттями та сторіччями.

Я пам’ятаю, як м’яко та співучо говорила моя бабуся Катерина, коли ми влітку із мамою приїздили у Нововасілівку. Я кліпав очима і постійно перепитував матусю, що те, чи інше слово значить. Бо в дитсадку – російська, у школі російська, дома – теж. Русифікація – основний тренд імперії. А ще багатовікова політика асиміляції, яку послідовно застосовували в тому числі і до українського народу в Російській, а потім в Радянській імперії. Все це мало руйнівні наслідки. Тому й маємо, те що маємо. Це я не Кучму цитую, просто доречний вислів.

Згодом мова стала елементом роз’єднання нації, тому що на українську завжди навішували ярлик «меншовартості». Але ж це не так! Ви почитайте давньослов’янські тексти – українець там майе кожне слово зрозуміє.

На моє переконання, найголовніший атрибут держави – це не герб, прапор або гімн – їх можна хоч сто разів перемалювати та переписати. Найголовніший атрибут держави – це мова. Немає мови – немає держави. В історії сотні прикладів тому.

І наостаннє. Можна бути українцем від плоті і крові, тобто по народженню, а можна по усвідомленню. Остаточно я усвідомив себе українцем у 2014 році і, гадаю, не тільки я. Той рік випалив з мене залишки совкової свідомості і, нарешті, розкрив очі на значення мови.

Я переконаний, що дуже важливо в душі визнати Україну своєю Вітчизною – лише тоді з’явиться потреба знати українську мову, поважати її, говорити нею.

PS

Декілька «мотивуючих» фактів

Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце в світі за мелодійністю (після італійської) та третє за красою лексики (після французької та перської).

За лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською - 84% спільної лексики, із польською і сербською ми маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от з російською - 62%.

За даними вченого Василя Кобилюх, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту.

Перший український «Буквар» видав у 1574 року у Львові першодрукар Іван Федоров. До наших часів дійшов лише один примірник книги, який було знайдено 1927-го в Римі. Зараз стародрук зберігається в бібліотеці Гарвардського університету.

переходь на українську zbruc.eu